Важливо!   У зв'язку з оновлення шаблону, сайт знаходиться на стадії розробки і тестування. Чекайте найближчим часом всіх виправлень тестової версії сайту. Просимо вибачення за тимчасові незручності.
Інклюзивне навчання

Інклюзивне навчання


 

 Інклюзивне навчання – шлях до рівного доступу до якісної освіти


Останніми десятиліттями в усьому світі відбуваються докорінні зміни у розумінні та забезпеченні якісної освіти для дітей з особливими потребами. В Україні також набувають поширення новітні освітні технології, в основу яких покладено принцип урахування інтересів таких дітей.
Одним з основних принципів міжнародних стандартів є право дітей з особливими потребами на інтеграцію в суспільство, основою якої є забезпечення таким дітям доступу до якісної освіти.
Характерною особливістю сьогодення є реконструювання системи спеціальної освіти на демократичних, гуманістичних засадах, створення в країні альтернативних моделей психолого-педагогічної підтримки, механізмів для вільного вибору форм навчання дітей, рівня і діапазону освітніх потреб. В основу цього підходу покладено два принципи:

- не відривати дитину від сім'ї й суспільства, коли це можливо, і сприяти природному процесу її соціалізації;

- розробити та апробувати додаткові моделі спеціальної освіти та надати можливість батькам дітей з особливостями психофізичного розвитку вибору форм і видів майбутньої освіти.

Розкриття потенційних можливостей дітей з психофізичними порушеннями залежить не стільки від форм навчання (інтернатна чи інклюзивна), хоча вони й визначають різний ступінь соціальної адаптованості, скільки від гнучкості системи спеціальної освіти, рівня та діапазону наданих послуг, які задовольняють їхні потреби (раннє виявлення порушень, єдність діагностики і корекції розвитку, наступність дошкільного, шкільного і після шкільного змісту освіти тощо).

 

Основні принципи корекційно-педагогічної роботи:

  • системності корекційних, профілактичних та розвиваючих задач;
  • єдності діагностики та корекції розвитку;
  • взаємозв’язку та компенсації;
  • комплексності методів клініко-психолого-педагогічного впливу;
  • урахування вікових та індивідуальних особливостей розвитку;
  • особистісно-орієнтованого та діяльнісного підходу в системі корекційно-педагогічної роботи;
  • оптимістичного підходу в корекційній роботі з дитиною, яка має особливості психофізичного розвитку;
  • активного залучення найближчого соціального оточення в системі корекційного впливу;
  • індивідуального та диференційного підходу в умовах колективного навчання.

Рекомендації вчителям загальноосвітніх шкіл для успішної роботи з дітьми, які мають особливі освітні потреби
 
Учитель повинен оволодіти необхідними знаннями та навичками:

  • ознайомитися з анамнезом, мати уяву про основні види порушень психофізичного розвитку дитини;
  • вивчити стан уваги, стомлюваності, темп роботи кожної дитини;
  • ураховувати стан слуху, зору, особливості моторики та загального фізичного розвитку учня;
  • бути добре ознайомленим з приладами, які використовують його учні з порушеннями зору і слуху, перевіряти придатність слухових апаратів, стежити за чистотою окулярів;
  • навчитися визначати, оцінювати і створювати навчальне середовище для дітей з різними потребами;
  • зрозуміти важливість цілеспрямованого залучення до роботи з дітьми членів родини, встановлення з ними партнерських стосунків;
  • вивчати головні принципи і стратегії колективної командної роботи;
  • навчитися спостерігати за дітьми та оцінювати їх розвиток під час занять;
  • закінчувати заняття, коли діти втомилися чи неуважні;
  • навчитися адаптувати навчальні плани, методики, матеріали та середовище до специфічних потреб дітей;
  • створювати оптимальні умови для спілкування, сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми і формуванню колективу;
  • формувати в дітей досвід стосунків у соціумі, навичок адаптації до соціального середовища. повагою до дітей та батьків.

Поради педагогам про роботу з дітьми хворими на церебральний параліч.

  • Дізнайтесь більше про церебральний параліч, про організації, які надають допомогу, та інформаційні джерела.
  • Інколи вигляд хворого на церебральний параліч справляє враження, що дитина не здатна навчатися як інші діти. Зосередьте увагу на конкретній дитині і дізнайтеся безпосередньо про її особисті потреби і здібності.
  • Дізнайтеся про стратегії, що використовують інші вчителі для учнів з особливими вадами. Довідайтеся про різні стилі навчання. Завдяки цьому ви зможете використати найкращі підходи для конкретної дитини, з огляду на її індивідуальні та фізичних можливості.
  • Шукайте нове. Запитуйте себе (та інших): „Як я можу адаптувати цей урок для дитини, щоб матеріал засвоювався максимально активно?”
  • Навчіться використовувати допоміжні технології. Знайдіть експертів у школі та поза її межами, які б допомогли вам. Допоміжні технології можуть зробити для вашого учня незалежним.
  • Пам’ятайте: батьки також є експертами. Розмовляйте з батьками учня відверто. Вони вам можуть чимало розповісти про свою дитину, про її особливі потреби та здібності.

Пояснення деяких термінів

Інклюзія – (від англ. Inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян в соціумі, і насамперед, що мають труднощі у фізичному розвитку. Він припускає розробку і застосування таких конкретних рішень, які зможуть дозволити кожній людині рівноправно брати участь в академічному і суспільному житті. Термін інклюзія має відмінності від термінів інтеграція та сегрегація. При інклюзії всі зацікавлені сторони повинні брати активну участь для отримання бажаного результату.
Інклюзія – це процес реального включення інвалідів в активне суспільне життя і однаковою мірою необхідна для всіх членів суспільства.

Інклюзивне навчання – це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, яка передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу. З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних потреб дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивна освіта – це процес, у якому школа намагається відповідати на потреби всіх учнів, вносячи необхідні зміни до навчальної програми та ресурсів, щоби забезпечити рівність можливостей.

Інклюзивна освіта – це процес, у якому школа намагається відповідати на потреби всіх учнів, вносячи необхідні зміни до навчальної програми та ресурсів, щоби забезпечити рівність можливостей.

Інтеграція (від лат. взаємопереплетіння, об’єднання окремих частин в єдине ціле) - зусилля, спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами у регулярний освітній простір

  • Соціальна інтеграція
  • Функціональна інтеграція
  • Зворотна інтеграція
  • Спонтанна або неконтрольована інтеграція

Заклад інклюзивного навчання – загальноосвітній навчальний заклад, в якому створені спеціальні умови для отримання освіти особами, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку, спільно з особами, які не мають таких обмежень.
Спеціальна освіта – дошкільна, загальна середня, професійно-технічна та вища освіта, для отримання якої для осіб з особливостями психофізичного розвитку створюють спеціальні умови.

Індивідуалізація процесу навчання – організація навчально-виховного процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їхніх здібностей до навчання. Індивідуалізація процесу навчання. в українській школі здійснюється в умовах колективної навчальної роботи з класом і в рамках завдань та змісту освіти: всі учні повинні оволодіти знаннями, вміннями й навичками в обсягах, передбачених навчальними програмами. Необхідність індивідуалізації зумовлюється тим, що рівень підготовки і розвитку здібностей до навчання не в усіх школярів однаковий. Індивідуалізація процесу навчання ґрунтуючись на глибокому знанні вчителем індивідуальних особливостей, духовного світу кожного учня, сприяє розвиткові пізнавальних здібностей усіх учнів, враховує їх нахили й інтереси, різне ставлення до навчання, до окремих навчальних предметів. Мета її полягає в тому, щоб забезпечити максимальну продуктивну роботу всіх учнів, і має здійснюватися на всіх етапах навчання й головним чином під час засвоєння нових знань. Індивідуалізація процесу навчання передбачає перспективне планування вивчення навчального матеріалу. Однією з форм індивідуалізації є програмоване навчання, яке дає можливість активізувати працю кожного учня, посилити самоконтроль.

Індивідуальний підхід до дітей – принцип педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який ґрунтується на знанні її особистих рис і умов життя. В результаті всебічного вивчення своїх вихованців у педагога створюється чітке уявлення про характер кожного з них, про його інтереси і здібності, що дає змогу зрозуміти вчинки дитини, застосувати найбільш доцільні навчально-виховні засоби, які розвивають творчу активність дітей. Знаючи інтереси й нахили учнів, педагог заохочує здібних учнів до успішнішої роботи в повній відповідності з їхніми можливостями, сприяє просуванню вперед учнів з середньою успішністю, допомагає відстаючим учням ліквідувати прогалини в знаннях. Залежно від типу вищої нервової діяльності учнів, з урахуванням рівня їхнього розвитку педагог визначає характер індивідуальних завдань для самостійної роботи учнів. Індивідуальний підхід. – необхідна умова ефективності педагогічного процесу, оскільки будь-який виховний вплив заломлюється через індивідуальні особливості конкретної особистості. Індивідуальний підхід застосовується як виховними системами гуманістичної орієнтації (коли вихователі визнають право кожної дитини бути не схожою на інших), так і системами авторитарного типу, які прагнуть усіх дітей зробити однаковими. У зв'язку з цим у сучасній педагогічній науці і практиці виникла необхідність запровадження нового поняття – особистісного підходу, який має багато спільного з індивідуальним підходом., однак на відміну від нього головну мету вбачає в розвиткові особистості, а не її пригніченні.

Індивідуальний розвиток – процес формування індивіда від народження до кінця життя. Позначається терміном "онтогенез" (від грец. – сущий і – походження) на відміну від "філогенезу" (грец. – рід, плем'я), під яким розуміють розвиток органічного світу в цілому або окремих видів організму. Вікові етапи І. р. якісно відрізняються один від одного. У дітей певного віку є багато спільних і типових для даного періоду особливостей поведінки. Разом з тим кожна дитина будь-якого віку має свої власні, індивідуальні особливості. Індивідуальні особливості впливають на успішність навчальної роботи, швидкість і міцність запам'ятовування та осмислення навчального матеріалу, на інтерес до навчальних предметів тощо. Тому одним з основних принципів сучасної педагогіки є індивідуальний підхід до дітей у вихованні та навчанні їх.

Діти з особливими освітніми потребами діти, чиї освітні потреби виходять за межі загально прийнятої норми:

  • діти з особливостями психофізичного розвитку
  • обдаровані діти
  • діти з соціально вразливих груп

Основні документи в галузі інклюзивної освіти
Міжнародні документи
Всесвітня декларація прав людини (1948)
Декларація прав дитини (1959)
«Конвенція про права дитини» (ООН, 1989)
Всесвітня декларація «Освіта для всіх» (1990)
Стандартні правила ООН щодо зрівняння  можливостей інвалідів (1993)
Саламанська Декларація (1994)

Закони України у галузі освіти
Закон «Про освіту», прийнятий 23 травня 1991 року № 1060-XII
Законі України «Про загальну середню освіту», прийнятий 13 травня 1999 року, № 651-XIV

Закони України з питань прав інвалідів
Закон України «Про охорону дитинства», прийнятий 26.04.2001 року № 2402-III
Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» 21 березня 1991 року № 875-XII
Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», прийнятий 6 жовтня 2005 року № 2961-IV
Державна типова програма реабілітації інвалідів, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006р. №1686
Державний стандарт початкової загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 р. № 848
Концепція державного стандарту спеціальної освіти дітей з особливими потребами, схвалена рішенням колегії Міністерства освіти і науки та Президії Академії педагогічних наук України 23.06.99
Наказ МОН України від 11.09.2009 р. № 855 «Про затвердження Плану дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на 2009–2012 рр.».
Концепція розвитку інклюзивної освіти (затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 01.10. 2010 р. № 912)

Лист МОНмолодьспорт № 1/9-384 від 18.05.12 року "Про організацію інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах"
 
Світовий досвід реалізації права дітей з обмеженими можливостями здоров’я на освіту
Досвід США

  • мейнстрімінг – надання всім "особливим" дітям права здобуття вільної державної освіти в умовах, що "мінімально обмежують такі можливості", "в загальному потоці" з дітьми, що нормально розвиваються, бажано в одних і тих же школах

Досвід Італії

  • в освітніх департаментах провінцій країни функціонують консультативні служби, до складу яких входять різнопрофільні фахівці, адміністратори шкіл, працівники управлінь освіти, представники громадських організацій, за необхідності долучаються спеціалісти служб охорони здоров’я. Співробітники цих служб організовують інклюзивне навчання, діагностуючи дітей і визначаючи їхні потреби, надають консультативну та навчально-методичну допомогу педагогам і шкільній адміністрації.

Досвід Чехії

  • уможливлення виховання та освіти неповносправних дітей в загальноосвітніх масових школах із забезпеченням соціальних, матеріальних i технічних умов та кваліфікованого педагогічного супроводу;
  • переведення неповносправних учнів у спеціальні школи відбувається лише у випадках, коли ступінь неповносправності або комплексний дефект утруднює їх навчання в масових школах (зазвичай, за згодою батьків);
  • реформування традиційної шкільної системи відбулося в основному в перенесенні акценту зі шкіл-інтернатів на систему менших шкіл та спеціальних груп та класів у дитсадках, початкових i середніх школах для здорових дітей;
  • забезпечення спеціальної педагогічної виховничо-освітньої компетенції в загальноосвітніх школах через відкриття мережі консультацій у спеціальних педагогічних центрах (СПЦ);

розбудова альтернативної шкільної системи, в якій могли б бути задіяні церква, громадські інституції та приватні особи
 
     Класифікація основних груп дітей з особливостями психофізичного розвитку, типи порушень
 
Г.Н.Коберник, В.Н.Синьов

  • Діти із сенсорними порушеннями (зору, слуху, мовлення, опорно-рухового апарату).
  • Діти із затримкою психічного розвитку.
  • Діти з астенічними, реактивними станами та конфліктними переживаннями.
  • Діти з психопатоподібними формами поведінки.
  • Розумово відсталі діти.
  • Діти з початковими проявами психічних захворювань (шизофренія, епілепсія тощо).

Т.О. Власова та М.С.Певзнер представляють інше групування:

  • Діти з відхиленнями у розвитку, пов’язаними із органічними порушеннями ЦНС.
  • Діти з відхиленнями в розвитку, пов’язаними із функціональною незрілістю ЦНС.
  • Діти з відхиленнями, пов’язаними із деприваційними ситуаціями.
  • Ще одна класифікація, запропонована В.А.Лапшиним та Б.П.Пузановим:
  • Діти з сенсорними порушеннями (зору та слуху).
  • Діти з інтелектуальними порушеннями (розумова відсталість та затримка психічного розвитку).
  • Діти з порушеннями мовлення.
  • Діти з комплексними, комбінованими порушеннями.
  • Діти з викривленим (дисгармонійним) розвитком.

Пізніше В.М.Коберником та В.М.Синьовим була запропонована подібна класифікація із виокремленням наступних груп:

  • Діти зі стійкими порушеннями слухової функції (глухі, слабочуючі, пізньооглухлі).
  • Діти з порушеннями зору (сліпі, слабобачучі).
  • Діти зі стійкими порушеннями інтелектуального розвитку на основі органічного ураження ЦНС.
  • Діти з тяжкими мовленнєвими порушеннями.
  • Діти з комплексними розладами.
  • Діти з порушеннями опорно-рухового апарату.
  • Діти із затримкою психічного розвитку.
  • Діти з психопатичними формами поведінки.

Міжнародна класифікація психічних та поведінкових розладів (МКХ-10)

  • «Розумова відсталість»
  • «Порушення психічного розвитку»
  • «Поведінкові та емоційні розлади, що починаються в дитячому і підлітковому віці»,
  • «Розлади поведінки»
  • «Змішані розлади поведінки та емоцій»
  • «Емоційні розлади, специфічні для дитячого віку»
  • порушення соціального функ.
  • «Тікозні розлади»
  • «Інші поведінкові та емоційні розлади, що починаються в дитячому та підлітковому віці

Рекомендации по работе с детьми, которые обучаются индивидуально
Все больше и больше детей обучается в школах на индивидуальном обучении. Конечно, совсем не просто подобрать к ним «ключик», сделать обучение для них приятным и увлекательным. А способствовать этому может систематическая организация взаимодействия с ними в соответствии с выделенными нами направлениями:

  1. Повышение учебной мотивации: применение системы поощрений; использование нетрадиционных форм работы (например, возможность выбора домашнего задания), повышение самооценки учащихся (Задание «Я - звезда»).
  2. Организация учебного процесса с учетом психофизиологических особенностей учащихся:
  • смена видов деятельности в зависимости от степени утомляемости ребенка;
  • реализация двигательной потребности ребенка (выполнение поручений учителя, требующих двигательной активности: раздать тетради, стереть с доски и т.д.),
  • снижение требований к аккуратности на первых этапах обучения;
  • выполнение упражнений на релаксацию и снятие мышечных зажимов («Драка», «Черепаха», массаж кистей рук, пальчиковые игры М.С. Рузиной из книги «Страна пальчиковых игр»);
  • инструкции учителя должны быть четкими и немногословными;
  • применение мультисенсорных техник обучения;
  • проверка знаний – в начале урока;
  • избегание категоричных запретов.

       3. Развитие дефицитарных функций:

  • повышение уровня внимания (использование упражнений «Найди ошибку», «Проверь себя и соседа»);
  • снижение импульсивности (например,  задание «Тихий ответ»);
  • снижение деструктивной двигательной активности (обучение навыкам самоконтроля: упражнение «Замри», «Волны» и др.).
  • обучение учащегося конструктивным формам взаимодействия с педагогом и сверстниками на уроке:
  • отработка навыков выражения гнева в приемлемой форме;
  • обучение конструктивным способам разрешения конфликтов на уроке;
  • обучение приемам структурирования учебного времени;
  • отработка навыков самоконтроля;
  • обучение техникам самоуправления.

Філософія інклюзивної освіти
Цінності:

– рівний доступ до навчання в загальноосвітніх закладах та здобуття якісної освіти кожною дитиною;
– визнання спроможності до навчання кожної дитини та, відповідно, необхідність створення суспільством належних для цього умов;
– забезпечення права дітей розвиватися в родинному оточенні та мати доступ до всіх ресурсів місцевої громади;
– залучення батьків до навчально-виховного процесу дітей як рівноправних партнерів і перших вчителів своїх дітей;
– навчальні програми, в основі яких лежить особистісно орієнтований, індивідуальний підхід і які сприяють розвиткові навичок навчатися упродовж усього життя та повноцінній участі у житті громади, суспільства;
– визнання факту, що інклюзивна освіта потребує додаткових ресурсів, необхідних для забезпечення особливих освітніх потреб дитини;
– використання результатів сучасних досліджень і практики під час реалізації інклюзивної моделі освіти;
– командний підхід у навчанні та вихованні дітей, що передбачає залучення педагогів, батьків і спеціалістів;

Переваги для дітей з особливими освітніми потребами:
• Завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей.
• Ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливими освітніми потребами.
• Оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально.
• Навчання проводиться з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей.
• У дітей є можливості для налагодження дружніх стосунків зі здоровими однолітками й участі у громадському житті.

Переваги для дітей без особливих потреб:
• Діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей.
• Діти вчаться налагоджувати й підтримувати дружні стосунки з людьми, які відрізняються від них.
• Діти вчаться співробітництву.
• Діти вчаться поводитися нестандартним чином, бути винахідливими, а також співчувати іншим.

Переваги для родин:
• Батьки отримують інформацію про типовий і атиповий розвиток дітей.
• Родини одержують підтримку з боку інших батьків.
• Батьки беруть активну участь у визначенні навчальних цілей і завдань для дітей.
• Всі батьки стають частиною шкільної спільноти.

Переваги для вчителів та інших фахівців:
• Вчителі інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні особливості учнів.
• Вчителі оволодівають різноманітними педагогічними методиками, що допомагає їм ефективно сприяти розвиткові дітей з урахуванням їхньої індивідуальності.
• Спеціалісти (медики, педагоги спеціального профілю, інші фахівці) навчаються працювати в команді.